Інтерв'ю зі злодієм. Крадіжки мобільних телефонів

Існують матеріали, які не виходять зі стін редакції, залишаються диктофонними записами, начерками у блокнотах, нереалізованими сюжетами. Часом теми спливають і немов звуть, у мозаїку додається ще один шматочок, картина стає об'ємнішою, реалістичнішою. Ідея матеріалу про крадіжки мобільних телефонів зріла давно. Спочатку було кілька неформальних зустрічей з оперативниками карного розшуку, які розводили руками і ремствували, що під запис та з іменами говорити нічого не можуть, та й не хочуть. Зайва популярність їм ні до чого, жодних кампаній по боротьбі з крадіжкою телефонів немає. Максимум, що може зробити МВС сьогодні, це вести власну базу даних IMEI-номерів. До неї вносяться всі телефони, які були вкрадені, та власники яких наполягли на прийомі заяви. Як кажуть самі представники МВС, пошук украдених телефонів технічно простий, але виводить не на злодіїв, а на перепродавців чи кінцевих покупців. У випадках звичайної крадіжки телефону у середнього громадянина пошук такого апарату невигідний. Це велике навантаження для МВС, фактично міліція виступає як бюро добрих послуг, що повертає апарат і залишається у розбитого корита у вигляді незакритої кримінальної справи, оскільки злодії не були впіймані.

Технічна сторона питання нехитра до неподобства. Щоб знайти вкрадений телефон, достатньо зробити запити основним операторам та вказати IMEI-номер, потім оператори повідомлять, з якими SIM-картами використовувався апарат та на кого, на чиї паспортні дані вони зареєстровані. Потім телефон вилучається у поточного власника, і історія закінчується. Іноді виникає питання, що SIM-карта зареєстрована на «ліві» паспортні дані, або «власник» номера ні сном, ні духом про нього не знає. Так буває. Незважаючи на запевнення операторів, що купити SIM-карту без пред'явлення паспорта неможливо, це не так. З метою експерименту ваш покірний слуга пройшовся декільком салоном уздовж Ленінського проспекту. Результат вилився на купівлю 7 контрактів із заповненням всіх даних «по пам'яті». Відмовили лише в одному місці, і то в салоні тієї ж мережі поряд із задоволенням зареєстрували контракт на Дмитра Медведєва. Впіймавши настрій, заповнив контракт на В'ячеслава Малежика, причому реакція консультанта була нульовою. Ризикнути та попросити вписати Діму Білана, який консультанту, мабуть, краще знайомий, не зміг, утримався.

З точки зору оператора такі SIM-карти не становлять проблем рівно до того моменту, поки на них платять і говорять. Виділити «липові» контракти із загальної маси практично неможливо, і оператори цим і не займаються, перед ними немає такого завдання. Ось ви вишукували б абонентів, які платять гроші і не мають при цьому жодних претензій, так само як і прав? Знайти телефон із такою «лівою» SIM-картою вже складніше. Але немає неможливих завдань, і за допомогою аналізу вхідних/вихідних дзвінків, перегляду того, в яких апаратах використовувалися інші SIM-картки, цілком реально виявити фізичних осіб, які стоять за конкретним апаратом. Але це дикий головний біль, безліч зусиль. В рамках крадіжки звичайного телефону ніхто цим не займатиметься. А ось за гучних кримінальних справ подібні дії виправдані.

Виходить замкнене коло. З одного боку, міліції невигідно приймати заяви про крадіжку мобільних телефонів, оскільки закрити подібні справи коректно неможливо. З іншого боку, оператори також не зацікавлені у пошуку подібних телефонів, у будь-якому випадку з них будуть дзвонити, у тому числі телефони цього оператора. Постраждалі – єдина сторона, яка волає про помсту, відшкодування збитків, але не готова відстоювати свої права до кінця. Поневіряння в міліції, де під будь-якими приводами не приймають заяви, виливається у відмову від них. Хто ж виграє? Нескладно здогадатися, у виграші залишаються злодії, для яких мобільні телефони у прямому та переносному сенсі перетворилися на золоте дно.

Друга частина марлезонського балету

Як знайти того, хто краде мобільні телефони? Подати оголошення на сторінках сайту? У газетах? Представляєте комічність оголошення: «Розшукується професіонал, який краде мобільні телефони. Потрібно взяти інтерв'ю. Терміново». Завдання не з легких, а спілкування з подібними персонажами картина не складалася. Доводи міліції були зрозумілі та зрозумілі, а ось кримінальна складова залишалася за бортом.

Від моїх стогонів позбавили ті самі оперативники. Дивись «Дежурну частину», там день у день показують, як патрулі гарячими слідами ловлять тих, хто промишляє розбоєм на вулицях, у тому числі вони ж крадуть і телефони. Але мені не були цікаві подібні випадки, вони носили, судячи anonymous за телевізійними замітками, епізодичний характер, затримані, що показуються, не носили відтінку інтелекту і явно йшли на це не підготувавшись. З тим самим успіхом вони забирали не лише телефони, а й сумки, гаманці, барсетки, при цьому застосовуючи силу та загрози. Це великий пласт подібних випадків, але вони зрозумілі і зрозумілі, так само як крадіжки в метро.

Це, до речі, друге місце, куди мене відправили. До лінійного відділення міліції на метрополітені. У метро найчастіше пристрої вихоплюють перед закриттям дверей. Дивіться, наприклад, ви у свій комунікатор, насолоджуєтеся фільмом або книгою, а тут звідки не візьмися рука, і пристрій висмикують. Кілька років тому зі мною була така історія. Перед 9 травня, коли в місті було мало мешканців та повно міліції та військових, один такий товариш спробував вискочити з моїм телефоном. Сидів і грав у кульки, а цей діяч нахилився і вистачить Sony Ericsson P900i. Ось тільки я його не дав. Більше того, прийняв цю людину за знайомого і подумав, який же безглуздий жарт. Проте наступного моменту товариш вискочив із вагона. Дорогою стояло кілька людей, жоден не спробував затримати його. Це показово, не розраховуйте, що оточення втрутиться і допоможуть вам, швидше за все, цього не станеться.

Професійні щипачі вважають за краще не працювати так брутально і тим більше в метро. Проблем не оберешся, камери стоять на всіх станціях та входах, у вагонах. Якщо й працюють, то тільки в групі та в годину пік, у натовпі. Хоча міліціонери чесно зізналися, що ловити тих, хто вихоплює телефони пасажирів, важко. Якщо це поодинокі випадки, то шанси виявити та зловити злодія малі. Люди неохоче подають заяви.

У 2006 році кілька дослідницьких компаній провели опитування, як співвідноситься кількість поданих заяв про крадіжку телефонів та реальних крадіжок. Співвідношення вийшло вбивчим, один до п'яти. Тобто на одну заяву припадає п'ять випадків, коли телефон вкрадено, але власник махнув на це рукою. Але якщо навіть брати до уваги лише офіційну статистику, ми отримаємо невтішні цифри. У МВС вважають, що кожен п'ятий кримінальний злочин пов'язаний з мобільними телефонами. У 2006 році було зареєстровано 250 тисяч вкрадених телефонів, у 2007 році їх кількість майже досягла 350 тисяч штук. Згадуючи пропорцію до п'яти, можемо вважати, що ринок крадених телефонів як мінімум становить 1.5 мільйона телефонів на рік. У грошах це близько 300 мільйонів доларів США. Приваблива цифра, чи не так?

Як зникають телефони у власників? Показовою статистика УВС по Нижегородській області за 2007 рік, вона цілком застосовна і до інших регіонів. З 1700 злочинів близько 60 відсотків припало на крадіжки, 25% – грабежі, частина, що залишилася – на випадки шахрайства.

Правові поневіряння

Росія не є першою країною, яка зіткнулася з хвилею крадіжок мобільних телефонів. До нас були й інші країни, наприклад Німеччина, Австралія, Великобританія. Реакція законодавчої влади цих країнах була на приклад більш оперативної. У стислі терміни ще в 2003-2005 роках було прийнято закони, спрямовані на боротьбу з крадіжками телефонів. Операторів зобов’язали вести «чорні» списки телефонів. Були розроблені процедури пошуку вкрадених апаратів, що дало змогу їхнього успішного виявлення. Паралельно було прийнято закони, що вводять кримінальну відповідальність за зміну IMEI-номерів телефонів, оскільки подібна процедура у 90% випадків потрібна лише для приховування вкраденого апарату.

У тому чи іншому вигляді проблема крадіжок мобільних телефонів активно обговорюється з 2003 року. На різних рівнях чиновники вимагають вживання дієвих заходів, але віз і нині там. У вересні 2005 року мені вдалося відвідати засідання московської міської думи, де обговорювалася ця тематика. Тема звучала як «Про припинення незаконного обігу засобів мобільного зв'язку на вторинному ринку». Коротко можна описати враження від цього засідання як позитивні. Різні люди говорили правильні речі, за підсумками засідання сформували законодавчу ініціативу та поправки до «Закону про зв'язок», а також кримінальний кодекс РФ.З одного боку, оператори повинні були за свій рахунок сприяти пошуку вкрадених телефонів і надавати всіляку допомогу МВС, з іншого боку, покарання за подібні крадіжки зростало до 6 років позбавлення волі. Про зміну IMEI-номера також не забули. Але та ініціатива так і залишилася такою. Загалом, подібні обговорення відбувалися дуже часто, якщо не сказати постійно. Тема крадіжок мобільних телефонів спливає день у день, але вона з гострої проблеми, якою є, перетворилася на загальне місце. Всі про неї знають, але нічого вдіяти не можуть. Бракує рішучості. Та й операторам ця тема нецікава, тому що вони ніяк не страждають, а ось дотримання нових законів ляже на їхні плечі. Ось і торпедуються всі законопроекти рік у рік, а людей, здатних наполягти на них, не з'являється.

У зв'язку з цим дуже доречний такий проект компанії Білайн, як «Мобільна грамотність». Компанія провела засідання, присвячене мобільному шахрайству, більшою мірою пов'язаним із крадіжкою або виманюванням даних про карти передоплати. Адже від такого роду активності страждають абоненти операторів, і негатив, мимоволі чи мимоволі, проектується і на компанії. Але в рамках проблематики крадіжки мобільних телефонів займають значне місце, а про це жодного слова. Немає зацікавлених осіб серед операторів, а МВС боротися з їхньою пасивністю без підтримки законодавчої влади не може.

Розмова зі злодієм

Якщо хтось вважає, що оперативники – черстві люди, не вірте, це залежить від вашого ставлення до них. Забувши свої наміри накопати матеріал на статтю про крадіжки телефонів, спокійно жив і працював далі. Через кілька місяців дзвонить незнайомий номер, і один з оперативників каже, що є унікальна можливість познайомитися та поговорити з професійним злодієм, який, зокрема, займається і мобільними телефонами. Відмовлятися від такої удачі безглуздо, і стрімголов мчуся у відділок міліції через всю Москву. Щоб розставити всі крапки в цій історії, відразу ж зізнаюся, що розмова відбулася анонімно, затримали мого візаві не за крадіжку телефону, а за іншу провину. Поговорити про телефони він погодився безвідносно до себе, та й, мабуть, це дозволило йому скрасити час.

Паша, назвемо його так для простоти, у віці 35-40, пристойно одягнений, не виділяється з московського натовпу, у ньому легко розпізнати менеджера середньої руки. Добре поставлена ​​мова, загальне враження інтелігентної людини в міру начитаної. За тридцять хвилин встигаю запитати тільки найголовніше і те по верхах, потім його забирають.

ЕМ. Чи могли б ви розповісти, чому мобільні телефони так вигідно красти?

П. Із газет знаю, що вигідно. Можу тільки припустити, виходячи із загального досвіду (тут і далі Павло дуже обережний у своїх висловлюваннях, ніколи не говорить про себе, описує лише ситуації).

ЕМ. Добре, давайте на загальних прикладах, якщо можна реальні історії.

П. Вкрадений телефон неможливо знайти, а довести, що ви його вкрали, нереально. Ось ви йдете вулицею, знаходите телефон. Ви вкрали його? Відповідайте.

ЕМ. Ні, він лежав на вулиці.

П. Злодій знаходить телефон у кишені, і якщо не схопили його за руку в момент, коли він витягує телефон, довести щось не можна. З гаманцем гірше, тому багато злодіїв люблять вилучати телефони. Менше мороки – викинув SIM-карту, продав на лоток чи машину поруч із метро. Отримаєш відсотків 15 від реальної ціни, але за ціни телефону в 500-600 доларів це смачно. І жодних проблем з міліцією, адже телефон «знайдений», що хочу, те й роблю з ним.

ЕМ. Хммм, але «знайти» телефон таким чином складно, треба залізти в кишеню або сумку, або на пояс людини. Що він не зверне уваги?

П. Чи не зверне. Люди живуть у своїх світах та ігнорують грубіянів. Спіткніться на вулиці і не сильно схопіть людину за руку. Він обурюватиметься цим, але не перевірятиме кишені. А телефон уже змінив власника. Така схема працює, головне не зловживати в одному місці. У транспорті ще веселіше, там тиснява.

ЕМ. Чи багато телефонів можна «знайти» в одному районі?

П. За годину підготовлена ​​людина здатна взяти від одного до десятка телефонів. Це не чес по кишенях. Треба вибрати людину, придивитися до її телефону, одягу, поведінки. З кимось краще не зв'язуватися. Якщо працюєш один, то брати більше за один телефон не можна, ніхто не повірить, що пощастило знайти відразу багато телефонів. Потрібно віддавати вилучене товаришу, щоб він складував усе в машині чи сумку. Продавати краще телефони в іншому районі міста, тоді можливість побачити їх на лотку у власників зникає.

ЕМ. Чи часто ловлять за крадіжку мобільних телефонів?

П. Ніколи не чув про це. Буває домовляються, що хтось бере на це замість відпущення гріхів за іншими статтями. Але це рідко. Немає пограбування, вас ніхто не запам'ятовує. Довести факт крадіжки не можна, є факт втрати телефону.

ЕМ. Дзвонять по вкраденим телефонам?

П. Пройдисвіти з гоп-стоп компаній дзвонять. Молдавани дзвонять. Серйозні люди викидають SIM-карту, чохол, шнурки, все, чому можна впізнати швидко телефон.

ЕМ. Як обирається жертва? Чому ця людина, а не інша?

П. Дивляться на телефон, вигідно купувати дорогі, нові моделі. Таких багато, всі кажуть на вулиці, потім кладуть телефон у кишені. Найгірше, коли телефон у передній кишені штанів справа. І тут можна багато зробити, але краще не ризикувати. Найпростіше діставати із задніх кишень, верхнього одягу, зі шнурків. Людина нічого не помічає.

ЕМ. На яку суму максимально ви чули крали у день телефонів у перехожих?

П. Один мій знайомий (хитро посміхається) знайшов одного разу Nokia 8800 і не одну. Протягом дня йому пощастило віднайти 8 апаратів. Перекупники за них дали більше ніж 1500 USD. Якщо горіти на роботі, стабільно можна отримувати 500-600 доларів, не менше.

ЕМ. Потрібно з кимось ділитися цими грошима?

П. З ким? Ви коли знаходите щось на вулиці, ви ділитеся цим? Не треба. Це промисел.

ЕМ. Такий вид заробітку небезпечний? Чи є приховані загрози?

П. Треба розбиратися в людях, і тоді це не небезпечніше за будь-яку іншу роботу. Головне розуміти людей та хто є хто.

ЕМ. Чи ви вкрали б у мене телефон?

П. Я ніколи не беру чужого. Якби знайшов ваш телефон, то зателефонував і повернув за винагороду. Все чесно.

ЕМ. Ви маєте переваги за марками телефонів?

П. Звичайно. Мені подобаються телефони Nokia, Sony Ericsson. Інші марки подобаються не так сильно.

Доки?!

У кого з наших чиновників маємо вкрасти телефон, щоб з'явилися законодавчі ініціативи, спрямовані на боротьбу з цим явищем? Не знаю. Але все, що відбувається сьогодні, нагадує активне переливання з порожнього до порожнього. Число крадіжок мобільних телефонів зростає значно швидше за зростання ринку цих телефонів. Ті, хто поставив на потік подібний «бізнес», почуваються безкарно, тому що реальної загрози для їхнього благополуччя немає. Ми хочемо максимально повно розповісти про цю проблему, незабаром з'явиться стаття про ринок б/у телефонів, про те, як апарати з'являються на ньому. Якщо ви маєте цікаву інформацію, можете розповісти приклади зі свого життя, то ласкаво просимо на наш форум. Дякуємо заздалегідь.

Інтерв'ю зі злодієм. Крадіжки мобільних телефонів

Існують матеріали, які не виходять зі стін редакції, залишаються диктофонними записами, начерками у блокнотах, нереалізованими сюжетами. Часом теми спливають і немов звуть, у мозаїку додається ще один шматочок, картина стає об'ємнішою, реалістичнішою. Ідея матеріалу про крадіжки мобільних телефонів зріла давно. Спочатку було кілька неформальних зустрічей з оперативниками карного розшуку, які розводили руками і ремствували, що під запис та з іменами говорити нічого не можуть, та й не хочуть. Зайва популярність їм ні до чого, жодних кампаній по боротьбі з крадіжкою телефонів немає. Максимум, що може зробити МВС сьогодні, це вести власну базу даних IMEI-номерів. До неї вносяться всі телефони, які були вкрадені, та власники яких наполягли на прийомі заяви. Як кажуть самі представники МВС, пошук украдених телефонів технічно простий, але виводить не на злодіїв, а на перепродавців чи кінцевих покупців. У випадках звичайної крадіжки телефону у середнього громадянина пошук такого апарату невигідний. Це велике навантаження для МВС, фактично міліція виступає як бюро добрих послуг, що повертає апарат і залишається у розбитого корита у вигляді незакритої кримінальної справи, оскільки злодії не були впіймані.

Технічна сторона питання нехитра до неподобства. Щоб знайти вкрадений телефон, достатньо зробити запити основним операторам та вказати IMEI-номер, потім оператори повідомлять, з якими SIM-картами використовувався апарат та на кого, на чиї паспортні дані вони зареєстровані. Потім телефон вилучається у поточного власника, і історія закінчується. Іноді виникає питання, що SIM-карта зареєстрована на «ліві» паспортні дані, або «власник» номера ні сном, ні духом про нього не знає. Так буває. Незважаючи на запевнення операторів, що купити SIM-карту без пред'явлення паспорта неможливо, це не так. З метою експерименту ваш покірний слуга пройшовся декільком салоном уздовж Ленінського проспекту. Результат вилився на купівлю 7 контрактів із заповненням всіх даних «по пам'яті». Відмовили лише в одному місці, і то в салоні тієї ж мережі поряд із задоволенням зареєстрували контракт на Дмитра Медведєва. Впіймавши настрій, заповнив контракт на В'ячеслава Малежика, причому реакція консультанта була нульовою. Ризикнути та попросити вписати Діму Білана, який консультанту, мабуть, краще знайомий, не зміг, утримався.

З точки зору оператора такі SIM-карти не становлять проблем рівно до того моменту, поки на них платять і говорять. Виділити «липові» контракти із загальної маси практично неможливо, і оператори цим і не займаються, перед ними немає такого завдання. Ось ви вишукували б абонентів, які платять гроші і не мають при цьому жодних претензій, так само як і прав? Знайти телефон із такою «лівою» SIM-картою вже складніше. Але немає неможливих завдань, і за допомогою аналізу вхідних/вихідних дзвінків, перегляду того, в яких апаратах використовувалися інші SIM-картки, цілком реально виявити фізичних осіб, які стоять за конкретним апаратом. Але це дикий головний біль, безліч зусиль. В рамках крадіжки звичайного телефону ніхто цим не займатиметься. А ось за гучних кримінальних справ подібні дії виправдані.

Виходить замкнене коло. З одного боку, міліції невигідно приймати заяви про крадіжку мобільних телефонів, оскільки закрити подібні справи коректно неможливо. З іншого боку, оператори також не зацікавлені у пошуку подібних телефонів, у будь-якому випадку з них будуть дзвонити, у тому числі телефони цього оператора. Постраждалі – єдина сторона, яка волає про помсту, відшкодування збитків, але не готова відстоювати свої права до кінця. Поневіряння в міліції, де під будь-якими приводами не приймають заяви, виливається у відмову від них. Хто ж виграє? Нескладно здогадатися, у виграші залишаються злодії, для яких мобільні телефони у прямому та переносному сенсі перетворилися на золоте дно.

Друга частина марлезонського балету

Як знайти того, хто краде мобільні телефони? Подати оголошення на сторінках сайту? У газетах? Представляєте комічність оголошення: «Розшукується професіонал, який краде мобільні телефони. Потрібно взяти інтерв'ю. Терміново». Завдання не з легких, а спілкування з подібними персонажами картина не складалася. Доводи міліції були зрозумілі та зрозумілі, а ось кримінальна складова залишалася за бортом.

Від моїх стогонів позбавили ті самі оперативники. Дивись «Дежурну частину», там день у день показують, як патрулі гарячими слідами ловлять тих, хто промишляє розбоєм на вулицях, у тому числі вони ж крадуть і телефони. Але мені не були цікаві подібні випадки, вони носили, судячи anonymous за телевізійними замітками, епізодичний характер, затримані, що показуються, не носили відтінку інтелекту і явно йшли на це не підготувавшись. З тим самим успіхом вони забирали не лише телефони, а й сумки, гаманці, барсетки, при цьому застосовуючи силу та загрози. Це великий пласт подібних випадків, але вони зрозумілі і зрозумілі, так само як крадіжки в метро.

Це, до речі, друге місце, куди мене відправили. До лінійного відділення міліції на метрополітені. У метро найчастіше пристрої вихоплюють перед закриттям дверей. Дивіться, наприклад, ви у свій комунікатор, насолоджуєтеся фільмом або книгою, а тут звідки не візьмися рука, і пристрій висмикують. Кілька років тому зі мною була така історія. Перед 9 травня, коли в місті було мало мешканців та повно міліції та військових, один такий товариш спробував вискочити з моїм телефоном. Сидів і грав у кульки, а цей діяч нахилився і вистачить Sony Ericsson P900i. Ось тільки я його не дав. Більше того, прийняв цю людину за знайомого і подумав, який же безглуздий жарт. Проте наступного моменту товариш вискочив із вагона. Дорогою стояло кілька людей, жоден не спробував затримати його. Це показово, не розраховуйте, що оточення втрутиться і допоможуть вам, швидше за все, цього не станеться.

Професійні щипачі вважають за краще не працювати так брутально і тим більше в метро. Проблем не оберешся, камери стоять на всіх станціях та входах, у вагонах. Якщо й працюють, то тільки в групі та в годину пік, у натовпі. Хоча міліціонери чесно зізналися, що ловити тих, хто вихоплює телефони пасажирів, важко. Якщо це поодинокі випадки, то шанси виявити та зловити злодія малі. Люди неохоче подають заяви.

У 2006 році кілька дослідницьких компаній провели опитування, як співвідноситься кількість поданих заяв про крадіжку телефонів та реальних крадіжок. Співвідношення вийшло вбивчим, один до п'яти. Тобто на одну заяву припадає п'ять випадків, коли телефон вкрадено, але власник махнув на це рукою. Але якщо навіть брати до уваги лише офіційну статистику, ми отримаємо невтішні цифри. У МВС вважають, що кожен п'ятий кримінальний злочин пов'язаний з мобільними телефонами. У 2006 році було зареєстровано 250 тисяч вкрадених телефонів, у 2007 році їх кількість майже досягла 350 тисяч штук. Згадуючи пропорцію до п'яти, можемо вважати, що ринок крадених телефонів як мінімум становить 1.5 мільйона телефонів на рік. У грошах це близько 300 мільйонів доларів США. Приваблива цифра, чи не так?

Як зникають телефони у власників? Показовою статистика УВС по Нижегородській області за 2007 рік, вона цілком застосовна і до інших регіонів. З 1700 злочинів близько 60 відсотків припало на крадіжки, 25% – грабежі, частина, що залишилася – на випадки шахрайства.

Правові поневіряння

Росія не є першою країною, яка зіткнулася з хвилею крадіжок мобільних телефонів. До нас були й інші країни, наприклад Німеччина, Австралія, Великобританія. Реакція законодавчої влади цих країнах була на приклад більш оперативної. У стислі терміни ще в 2003-2005 роках було прийнято закони, спрямовані на боротьбу з крадіжками телефонів. Операторів зобов’язали вести «чорні» списки телефонів. Були розроблені процедури пошуку вкрадених апаратів, що дало змогу їхнього успішного виявлення. Паралельно було прийнято закони, що вводять кримінальну відповідальність за зміну IMEI-номерів телефонів, оскільки подібна процедура у 90% випадків потрібна лише для приховування вкраденого апарату.

У тому чи іншому вигляді проблема крадіжок мобільних телефонів активно обговорюється з 2003 року. На різних рівнях чиновники вимагають вживання дієвих заходів, але віз і нині там. У вересні 2005 року мені вдалося відвідати засідання московської міської думи, де обговорювалася ця тематика. Тема звучала як «Про припинення незаконного обігу засобів мобільного зв'язку на вторинному ринку». Коротко можна описати враження від цього засідання як позитивні. Різні люди говорили правильні речі, за підсумками засідання сформували законодавчу ініціативу та поправки до «Закону про зв'язок», а також кримінальний кодекс РФ.З одного боку, оператори повинні були за свій рахунок сприяти пошуку вкрадених телефонів і надавати всіляку допомогу МВС, з іншого боку, покарання за подібні крадіжки зростало до 6 років позбавлення волі. Про зміну IMEI-номера також не забули. Але та ініціатива так і залишилася такою. Загалом, подібні обговорення відбувалися дуже часто, якщо не сказати постійно. Тема крадіжок мобільних телефонів спливає день у день, але вона з гострої проблеми, якою є, перетворилася на загальне місце. Всі про неї знають, але нічого вдіяти не можуть. Бракує рішучості. Та й операторам ця тема нецікава, тому що вони ніяк не страждають, а ось дотримання нових законів ляже на їхні плечі. Ось і торпедуються всі законопроекти рік у рік, а людей, здатних наполягти на них, не з'являється.

У зв'язку з цим дуже доречний такий проект компанії Білайн, як «Мобільна грамотність». Компанія провела засідання, присвячене мобільному шахрайству, більшою мірою пов'язаним із крадіжкою або виманюванням даних про карти передоплати. Адже від такого роду активності страждають абоненти операторів, і негатив, мимоволі чи мимоволі, проектується і на компанії. Але в рамках проблематики крадіжки мобільних телефонів займають значне місце, а про це жодного слова. Немає зацікавлених осіб серед операторів, а МВС боротися з їхньою пасивністю без підтримки законодавчої влади не може.

Розмова зі злодієм

Якщо хтось вважає, що оперативники – черстві люди, не вірте, це залежить від вашого ставлення до них. Забувши свої наміри накопати матеріал на статтю про крадіжки телефонів, спокійно жив і працював далі. Через кілька місяців дзвонить незнайомий номер, і один з оперативників каже, що є унікальна можливість познайомитися та поговорити з професійним злодієм, який, зокрема, займається і мобільними телефонами. Відмовлятися від такої удачі безглуздо, і стрімголов мчуся у відділок міліції через всю Москву. Щоб розставити всі крапки в цій історії, відразу ж зізнаюся, що розмова відбулася анонімно, затримали мого візаві не за крадіжку телефону, а за іншу провину. Поговорити про телефони він погодився безвідносно до себе, та й, мабуть, це дозволило йому скрасити час.

Паша, назвемо його так для простоти, у віці 35-40, пристойно одягнений, не виділяється з московського натовпу, у ньому легко розпізнати менеджера середньої руки. Добре поставлена ​​мова, загальне враження інтелігентної людини в міру начитаної. За тридцять хвилин встигаю запитати тільки найголовніше і те по верхах, потім його забирають.

ЕМ. Чи могли б ви розповісти, чому мобільні телефони так вигідно красти?

П. Із газет знаю, що вигідно. Можу тільки припустити, виходячи із загального досвіду (тут і далі Павло дуже обережний у своїх висловлюваннях, ніколи не говорить про себе, описує лише ситуації).

ЕМ. Добре, давайте на загальних прикладах, якщо можна реальні історії.

П. Вкрадений телефон неможливо знайти, а довести, що ви його вкрали, нереально. Ось ви йдете вулицею, знаходите телефон. Ви вкрали його? Відповідайте.

ЕМ. Ні, він лежав на вулиці.

П. Злодій знаходить телефон у кишені, і якщо не схопили його за руку в момент, коли він витягує телефон, довести щось не можна. З гаманцем гірше, тому багато злодіїв люблять вилучати телефони. Менше мороки – викинув SIM-карту, продав на лоток чи машину поруч із метро. Отримаєш відсотків 15 від реальної ціни, але за ціни телефону в 500-600 доларів це смачно. І жодних проблем з міліцією, адже телефон «знайдений», що хочу, те й роблю з ним.

ЕМ. Хммм, але «знайти» телефон таким чином складно, треба залізти в кишеню або сумку, або на пояс людини. Що він не зверне уваги?

П. Чи не зверне. Люди живуть у своїх світах та ігнорують грубіянів. Спіткніться на вулиці і не сильно схопіть людину за руку. Він обурюватиметься цим, але не перевірятиме кишені. А телефон уже змінив власника. Така схема працює, головне не зловживати в одному місці. У транспорті ще веселіше, там тиснява.

ЕМ. Чи багато телефонів можна «знайти» в одному районі?

П. За годину підготовлена ​​людина здатна взяти від одного до десятка телефонів. Це не чес по кишенях. Треба вибрати людину, придивитися до її телефону, одягу, поведінки. З кимось краще не зв'язуватися. Якщо працюєш один, то брати більше за один телефон не можна, ніхто не повірить, що пощастило знайти відразу багато телефонів. Потрібно віддавати вилучене товаришу, щоб він складував усе в машині чи сумку. Продавати краще телефони в іншому районі міста, тоді можливість побачити їх на лотку у власників зникає.

ЕМ. Чи часто ловлять за крадіжку мобільних телефонів?

П. Ніколи не чув про це. Буває домовляються, що хтось бере на це замість відпущення гріхів за іншими статтями. Але це рідко. Немає пограбування, вас ніхто не запам'ятовує. Довести факт крадіжки не можна, є факт втрати телефону.

ЕМ. Дзвонять по вкраденим телефонам?

П. Пройдисвіти з гоп-стоп компаній дзвонять. Молдавани дзвонять. Серйозні люди викидають SIM-карту, чохол, шнурки, все, чому можна впізнати швидко телефон.

ЕМ. Як обирається жертва? Чому ця людина, а не інша?

П. Дивляться на телефон, вигідно купувати дорогі, нові моделі. Таких багато, всі кажуть на вулиці, потім кладуть телефон у кишені. Найгірше, коли телефон у передній кишені штанів справа. І тут можна багато зробити, але краще не ризикувати. Найпростіше діставати із задніх кишень, верхнього одягу, зі шнурків. Людина нічого не помічає.

ЕМ. На яку суму максимально ви чули крали у день телефонів у перехожих?

П. Один мій знайомий (хитро посміхається) знайшов одного разу Nokia 8800 і не одну. Протягом дня йому пощастило віднайти 8 апаратів. Перекупники за них дали більше ніж 1500 USD. Якщо горіти на роботі, стабільно можна отримувати 500-600 доларів, не менше.

ЕМ. Потрібно з кимось ділитися цими грошима?

П. З ким? Ви коли знаходите щось на вулиці, ви ділитеся цим? Не треба. Це промисел.

ЕМ. Такий вид заробітку небезпечний? Чи є приховані загрози?

П. Треба розбиратися в людях, і тоді це не небезпечніше за будь-яку іншу роботу. Головне розуміти людей та хто є хто.

ЕМ. Чи ви вкрали б у мене телефон?

П. Я ніколи не беру чужого. Якби знайшов ваш телефон, то зателефонував і повернув за винагороду. Все чесно.

ЕМ. Ви маєте переваги за марками телефонів?

П. Звичайно. Мені подобаються телефони Nokia, Sony Ericsson. Інші марки подобаються не так сильно.

Доки?!

У кого з наших чиновників маємо вкрасти телефон, щоб з'явилися законодавчі ініціативи, спрямовані на боротьбу з цим явищем? Не знаю. Але все, що відбувається сьогодні, нагадує активне переливання з порожнього до порожнього. Число крадіжок мобільних телефонів зростає значно швидше за зростання ринку цих телефонів. Ті, хто поставив на потік подібний «бізнес», почуваються безкарно, тому що реальної загрози для їхнього благополуччя немає. Ми хочемо максимально повно розповісти про цю проблему, незабаром з'явиться стаття про ринок б/у телефонів, про те, як апарати з'являються на ньому. Якщо ви маєте цікаву інформацію, можете розповісти приклади зі свого життя, то ласкаво просимо на наш форум. Дякуємо заздалегідь.

Інтерв'ю зі злодієм. Крадіжки мобільних телефонів

Існують матеріали, які не виходять зі стін редакції, залишаються диктофонними записами, начерками у блокнотах, нереалізованими сюжетами. Часом теми спливають і немов звуть, у мозаїку додається ще один шматочок, картина стає об'ємнішою, реалістичнішою. Ідея матеріалу про крадіжки мобільних телефонів зріла давно. Спочатку було кілька неформальних зустрічей з оперативниками карного розшуку, які розводили руками і ремствували, що під запис та з іменами говорити нічого не можуть, та й не хочуть. Зайва популярність їм ні до чого, жодних кампаній по боротьбі з крадіжкою телефонів немає. Максимум, що може зробити МВС сьогодні, це вести власну базу даних IMEI-номерів. До неї вносяться всі телефони, які були вкрадені, та власники яких наполягли на прийомі заяви. Як кажуть самі представники МВС, пошук украдених телефонів технічно простий, але виводить не на злодіїв, а на перепродавців чи кінцевих покупців. У випадках звичайної крадіжки телефону у середнього громадянина пошук такого апарату невигідний. Це велике навантаження для МВС, фактично міліція виступає як бюро добрих послуг, що повертає апарат і залишається у розбитого корита у вигляді незакритої кримінальної справи, оскільки злодії не були впіймані.

Технічна сторона питання нехитра до неподобства. Щоб знайти вкрадений телефон, достатньо зробити запити основним операторам та вказати IMEI-номер, потім оператори повідомлять, з якими SIM-картами використовувався апарат та на кого, на чиї паспортні дані вони зареєстровані. Потім телефон вилучається у поточного власника, і історія закінчується. Іноді виникає питання, що SIM-карта зареєстрована на «ліві» паспортні дані, або «власник» номера ні сном, ні духом про нього не знає. Так буває. Незважаючи на запевнення операторів, що купити SIM-карту без пред'явлення паспорта неможливо, це не так. З метою експерименту ваш покірний слуга пройшовся декільком салоном уздовж Ленінського проспекту. Результат вилився на купівлю 7 контрактів із заповненням всіх даних «по пам'яті». Відмовили лише в одному місці, і то в салоні тієї ж мережі поряд із задоволенням зареєстрували контракт на Дмитра Медведєва. Впіймавши настрій, заповнив контракт на В'ячеслава Малежика, причому реакція консультанта була нульовою. Ризикнути та попросити вписати Діму Білана, який консультанту, мабуть, краще знайомий, не зміг, утримався.

З точки зору оператора такі SIM-карти не становлять проблем рівно до того моменту, поки на них платять і говорять. Виділити «липові» контракти із загальної маси практично неможливо, і оператори цим і не займаються, перед ними немає такого завдання. Ось ви вишукували б абонентів, які платять гроші і не мають при цьому жодних претензій, так само як і прав? Знайти телефон із такою «лівою» SIM-картою вже складніше. Але немає неможливих завдань, і за допомогою аналізу вхідних/вихідних дзвінків, перегляду того, в яких апаратах використовувалися інші SIM-картки, цілком реально виявити фізичних осіб, які стоять за конкретним апаратом. Але це дикий головний біль, безліч зусиль. В рамках крадіжки звичайного телефону ніхто цим не займатиметься. А ось за гучних кримінальних справ подібні дії виправдані.

Виходить замкнене коло. З одного боку, міліції невигідно приймати заяви про крадіжку мобільних телефонів, оскільки закрити подібні справи коректно неможливо. З іншого боку, оператори також не зацікавлені у пошуку подібних телефонів, у будь-якому випадку з них будуть дзвонити, у тому числі телефони цього оператора. Постраждалі – єдина сторона, яка волає про помсту, відшкодування збитків, але не готова відстоювати свої права до кінця. Поневіряння в міліції, де під будь-якими приводами не приймають заяви, виливається у відмову від них. Хто ж виграє? Нескладно здогадатися, у виграші залишаються злодії, для яких мобільні телефони у прямому та переносному сенсі перетворилися на золоте дно.

Друга частина марлезонського балету

Як знайти того, хто краде мобільні телефони? Подати оголошення на сторінках сайту? У газетах? Представляєте комічність оголошення: «Розшукується професіонал, який краде мобільні телефони. Потрібно взяти інтерв'ю. Терміново». Завдання не з легких, а спілкування з подібними персонажами картина не складалася. Доводи міліції були зрозумілі та зрозумілі, а ось кримінальна складова залишалася за бортом.

Від моїх стогонів позбавили ті самі оперативники. Дивись «Дежурну частину», там день у день показують, як патрулі гарячими слідами ловлять тих, хто промишляє розбоєм на вулицях, у тому числі вони ж крадуть і телефони. Але мені не були цікаві подібні випадки, вони носили, судячи anonymous за телевізійними замітками, епізодичний характер, затримані, що показуються, не носили відтінку інтелекту і явно йшли на це не підготувавшись. З тим самим успіхом вони забирали не лише телефони, а й сумки, гаманці, барсетки, при цьому застосовуючи силу та загрози. Це великий пласт подібних випадків, але вони зрозумілі і зрозумілі, так само як крадіжки в метро.

Це, до речі, друге місце, куди мене відправили. До лінійного відділення міліції на метрополітені. У метро найчастіше пристрої вихоплюють перед закриттям дверей. Дивіться, наприклад, ви у свій комунікатор, насолоджуєтеся фільмом або книгою, а тут звідки не візьмися рука, і пристрій висмикують. Кілька років тому зі мною була така історія. Перед 9 травня, коли в місті було мало мешканців та повно міліції та військових, один такий товариш спробував вискочити з моїм телефоном. Сидів і грав у кульки, а цей діяч нахилився і вистачить Sony Ericsson P900i. Ось тільки я його не дав. Більше того, прийняв цю людину за знайомого і подумав, який же безглуздий жарт. Проте наступного моменту товариш вискочив із вагона. Дорогою стояло кілька людей, жоден не спробував затримати його. Це показово, не розраховуйте, що оточення втрутиться і допоможуть вам, швидше за все, цього не станеться.

Професійні щипачі вважають за краще не працювати так брутально і тим більше в метро. Проблем не оберешся, камери стоять на всіх станціях та входах, у вагонах. Якщо й працюють, то тільки в групі та в годину пік, у натовпі. Хоча міліціонери чесно зізналися, що ловити тих, хто вихоплює телефони пасажирів, важко. Якщо це поодинокі випадки, то шанси виявити та зловити злодія малі. Люди неохоче подають заяви.

У 2006 році кілька дослідницьких компаній провели опитування, як співвідноситься кількість поданих заяв про крадіжку телефонів та реальних крадіжок. Співвідношення вийшло вбивчим, один до п'яти. Тобто на одну заяву припадає п'ять випадків, коли телефон вкрадено, але власник махнув на це рукою. Але якщо навіть брати до уваги лише офіційну статистику, ми отримаємо невтішні цифри. У МВС вважають, що кожен п'ятий кримінальний злочин пов'язаний з мобільними телефонами. У 2006 році було зареєстровано 250 тисяч вкрадених телефонів, у 2007 році їх кількість майже досягла 350 тисяч штук. Згадуючи пропорцію до п'яти, можемо вважати, що ринок крадених телефонів як мінімум становить 1.5 мільйона телефонів на рік. У грошах це близько 300 мільйонів доларів США. Приваблива цифра, чи не так?

Як зникають телефони у власників? Показовою статистика УВС по Нижегородській області за 2007 рік, вона цілком застосовна і до інших регіонів. З 1700 злочинів близько 60 відсотків припало на крадіжки, 25% – грабежі, частина, що залишилася – на випадки шахрайства.

Правові поневіряння

Росія не є першою країною, яка зіткнулася з хвилею крадіжок мобільних телефонів. До нас були й інші країни, наприклад Німеччина, Австралія, Великобританія. Реакція законодавчої влади цих країнах була на приклад більш оперативної. У стислі терміни ще в 2003-2005 роках було прийнято закони, спрямовані на боротьбу з крадіжками телефонів. Операторів зобов’язали вести «чорні» списки телефонів. Були розроблені процедури пошуку вкрадених апаратів, що дало змогу їхнього успішного виявлення. Паралельно було прийнято закони, що вводять кримінальну відповідальність за зміну IMEI-номерів телефонів, оскільки подібна процедура у 90% випадків потрібна лише для приховування вкраденого апарату.

У тому чи іншому вигляді проблема крадіжок мобільних телефонів активно обговорюється з 2003 року. На різних рівнях чиновники вимагають вживання дієвих заходів, але віз і нині там. У вересні 2005 року мені вдалося відвідати засідання московської міської думи, де обговорювалася ця тематика. Тема звучала як «Про припинення незаконного обігу засобів мобільного зв'язку на вторинному ринку». Коротко можна описати враження від цього засідання як позитивні. Різні люди говорили правильні речі, за підсумками засідання сформували законодавчу ініціативу та поправки до «Закону про зв'язок», а також кримінальний кодекс РФ.З одного боку, оператори повинні були за свій рахунок сприяти пошуку вкрадених телефонів і надавати всіляку допомогу МВС, з іншого боку, покарання за подібні крадіжки зростало до 6 років позбавлення волі. Про зміну IMEI-номера також не забули. Але та ініціатива так і залишилася такою. Загалом, подібні обговорення відбувалися дуже часто, якщо не сказати постійно. Тема крадіжок мобільних телефонів спливає день у день, але вона з гострої проблеми, якою є, перетворилася на загальне місце. Всі про неї знають, але нічого вдіяти не можуть. Бракує рішучості. Та й операторам ця тема нецікава, тому що вони ніяк не страждають, а ось дотримання нових законів ляже на їхні плечі. Ось і торпедуються всі законопроекти рік у рік, а людей, здатних наполягти на них, не з'являється.

У зв'язку з цим дуже доречний такий проект компанії Білайн, як «Мобільна грамотність». Компанія провела засідання, присвячене мобільному шахрайству, більшою мірою пов'язаним із крадіжкою або виманюванням даних про карти передоплати. Адже від такого роду активності страждають абоненти операторів, і негатив, мимоволі чи мимоволі, проектується і на компанії. Але в рамках проблематики крадіжки мобільних телефонів займають значне місце, а про це жодного слова. Немає зацікавлених осіб серед операторів, а МВС боротися з їхньою пасивністю без підтримки законодавчої влади не може.

Розмова зі злодієм

Якщо хтось вважає, що оперативники – черстві люди, не вірте, це залежить від вашого ставлення до них. Забувши свої наміри накопати матеріал на статтю про крадіжки телефонів, спокійно жив і працював далі. Через кілька місяців дзвонить незнайомий номер, і один з оперативників каже, що є унікальна можливість познайомитися та поговорити з професійним злодієм, який, зокрема, займається і мобільними телефонами. Відмовлятися від такої удачі безглуздо, і стрімголов мчуся у відділок міліції через всю Москву. Щоб розставити всі крапки в цій історії, відразу ж зізнаюся, що розмова відбулася анонімно, затримали мого візаві не за крадіжку телефону, а за іншу провину. Поговорити про телефони він погодився безвідносно до себе, та й, мабуть, це дозволило йому скрасити час.

Паша, назвемо його так для простоти, у віці 35-40, пристойно одягнений, не виділяється з московського натовпу, у ньому легко розпізнати менеджера середньої руки. Добре поставлена ​​мова, загальне враження інтелігентної людини в міру начитаної. За тридцять хвилин встигаю запитати тільки найголовніше і те по верхах, потім його забирають.

ЕМ. Чи могли б ви розповісти, чому мобільні телефони так вигідно красти?

П. Із газет знаю, що вигідно. Можу тільки припустити, виходячи із загального досвіду (тут і далі Павло дуже обережний у своїх висловлюваннях, ніколи не говорить про себе, описує лише ситуації).

ЕМ. Добре, давайте на загальних прикладах, якщо можна реальні історії.

П. Вкрадений телефон неможливо знайти, а довести, що ви його вкрали, нереально. Ось ви йдете вулицею, знаходите телефон. Ви вкрали його? Відповідайте.

ЕМ. Ні, він лежав на вулиці.

П. Злодій знаходить телефон у кишені, і якщо не схопили його за руку в момент, коли він витягує телефон, довести щось не можна. З гаманцем гірше, тому багато злодіїв люблять вилучати телефони. Менше мороки – викинув SIM-карту, продав на лоток чи машину поруч із метро. Отримаєш відсотків 15 від реальної ціни, але за ціни телефону в 500-600 доларів це смачно. І жодних проблем з міліцією, адже телефон «знайдений», що хочу, те й роблю з ним.

ЕМ. Хммм, але «знайти» телефон таким чином складно, треба залізти в кишеню або сумку, або на пояс людини. Що він не зверне уваги?

П. Чи не зверне. Люди живуть у своїх світах та ігнорують грубіянів. Спіткніться на вулиці і не сильно схопіть людину за руку. Він обурюватиметься цим, але не перевірятиме кишені. А телефон уже змінив власника. Така схема працює, головне не зловживати в одному місці. У транспорті ще веселіше, там тиснява.

ЕМ. Чи багато телефонів можна «знайти» в одному районі?

П. За годину підготовлена ​​людина здатна взяти від одного до десятка телефонів. Це не чес по кишенях. Треба вибрати людину, придивитися до її телефону, одягу, поведінки. З кимось краще не зв'язуватися. Якщо працюєш один, то брати більше за один телефон не можна, ніхто не повірить, що пощастило знайти відразу багато телефонів. Потрібно віддавати вилучене товаришу, щоб він складував усе в машині чи сумку. Продавати краще телефони в іншому районі міста, тоді можливість побачити їх на лотку у власників зникає.

ЕМ. Чи часто ловлять за крадіжку мобільних телефонів?

П. Ніколи не чув про це. Буває домовляються, що хтось бере на це замість відпущення гріхів за іншими статтями. Але це рідко. Немає пограбування, вас ніхто не запам'ятовує. Довести факт крадіжки не можна, є факт втрати телефону.

ЕМ. Дзвонять по вкраденим телефонам?

П. Пройдисвіти з гоп-стоп компаній дзвонять. Молдавани дзвонять. Серйозні люди викидають SIM-карту, чохол, шнурки, все, чому можна впізнати швидко телефон.

ЕМ. Як обирається жертва? Чому ця людина, а не інша?

П. Дивляться на телефон, вигідно купувати дорогі, нові моделі. Таких багато, всі кажуть на вулиці, потім кладуть телефон у кишені. Найгірше, коли телефон у передній кишені штанів справа. І тут можна багато зробити, але краще не ризикувати. Найпростіше діставати із задніх кишень, верхнього одягу, зі шнурків. Людина нічого не помічає.

ЕМ. На яку суму максимально ви чули крали у день телефонів у перехожих?

П. Один мій знайомий (хитро посміхається) знайшов одного разу Nokia 8800 і не одну. Протягом дня йому пощастило віднайти 8 апаратів. Перекупники за них дали більше ніж 1500 USD. Якщо горіти на роботі, стабільно можна отримувати 500-600 доларів, не менше.

ЕМ. Потрібно з кимось ділитися цими грошима?

П. З ким? Ви коли знаходите щось на вулиці, ви ділитеся цим? Не треба. Це промисел.

ЕМ. Такий вид заробітку небезпечний? Чи є приховані загрози?

П. Треба розбиратися в людях, і тоді це не небезпечніше за будь-яку іншу роботу. Головне розуміти людей та хто є хто.

ЕМ. Чи ви вкрали б у мене телефон?

П. Я ніколи не беру чужого. Якби знайшов ваш телефон, то зателефонував і повернув за винагороду. Все чесно.

ЕМ. Ви маєте переваги за марками телефонів?

П. Звичайно. Мені подобаються телефони Nokia, Sony Ericsson. Інші марки подобаються не так сильно.

Доки?!

У кого з наших чиновників маємо вкрасти телефон, щоб з'явилися законодавчі ініціативи, спрямовані на боротьбу з цим явищем? Не знаю. Але все, що відбувається сьогодні, нагадує активне переливання з порожнього до порожнього. Число крадіжок мобільних телефонів зростає значно швидше за зростання ринку цих телефонів. Ті, хто поставив на потік подібний «бізнес», почуваються безкарно, тому що реальної загрози для їхнього благополуччя немає. Ми хочемо максимально повно розповісти про цю проблему, незабаром з'явиться стаття про ринок б/у телефонів, про те, як апарати з'являються на ньому. Якщо ви маєте цікаву інформацію, можете розповісти приклади зі свого життя, то ласкаво просимо на наш форум. Дякуємо заздалегідь.

Інтерв'ю зі злодієм. Крадіжки мобільних телефонів

Існують матеріали, які не виходять зі стін редакції, залишаються диктофонними записами, начерками у блокнотах, нереалізованими сюжетами. Часом теми спливають і немов звуть, у мозаїку додається ще один шматочок, картина стає об'ємнішою, реалістичнішою. Ідея матеріалу про крадіжки мобільних телефонів зріла давно. Спочатку було кілька неформальних зустрічей з оперативниками карного розшуку, які розводили руками і ремствували, що під запис та з іменами говорити нічого не можуть, та й не хочуть. Зайва популярність їм ні до чого, жодних кампаній по боротьбі з крадіжкою телефонів немає. Максимум, що може зробити МВС сьогодні, це вести власну базу даних IMEI-номерів. До неї вносяться всі телефони, які були вкрадені, та власники яких наполягли на прийомі заяви. Як кажуть самі представники МВС, пошук украдених телефонів технічно простий, але виводить не на злодіїв, а на перепродавців чи кінцевих покупців. У випадках звичайної крадіжки телефону у середнього громадянина пошук такого апарату невигідний. Це велике навантаження для МВС, фактично міліція виступає як бюро добрих послуг, що повертає апарат і залишається у розбитого корита у вигляді незакритої кримінальної справи, оскільки злодії не були впіймані.

Технічна сторона питання нехитра до неподобства. Щоб знайти вкрадений телефон, достатньо зробити запити основним операторам та вказати IMEI-номер, потім оператори повідомлять, з якими SIM-картами використовувався апарат та на кого, на чиї паспортні дані вони зареєстровані. Потім телефон вилучається у поточного власника, і історія закінчується. Іноді виникає питання, що SIM-карта зареєстрована на «ліві» паспортні дані, або «власник» номера ні сном, ні духом про нього не знає. Так буває. Незважаючи на запевнення операторів, що купити SIM-карту без пред'явлення паспорта неможливо, це не так. З метою експерименту ваш покірний слуга пройшовся декільком салоном уздовж Ленінського проспекту. Результат вилився на купівлю 7 контрактів із заповненням всіх даних «по пам'яті». Відмовили лише в одному місці, і то в салоні тієї ж мережі поряд із задоволенням зареєстрували контракт на Дмитра Медведєва. Впіймавши настрій, заповнив контракт на В'ячеслава Малежика, причому реакція консультанта була нульовою. Ризикнути та попросити вписати Діму Білана, який консультанту, мабуть, краще знайомий, не зміг, утримався.

З точки зору оператора такі SIM-карти не становлять проблем рівно до того моменту, поки на них платять і говорять. Виділити «липові» контракти із загальної маси практично неможливо, і оператори цим і не займаються, перед ними немає такого завдання. Ось ви вишукували б абонентів, які платять гроші і не мають при цьому жодних претензій, так само як і прав? Знайти телефон із такою «лівою» SIM-картою вже складніше. Але немає неможливих завдань, і за допомогою аналізу вхідних/вихідних дзвінків, перегляду того, в яких апаратах використовувалися інші SIM-картки, цілком реально виявити фізичних осіб, які стоять за конкретним апаратом. Але це дикий головний біль, безліч зусиль. В рамках крадіжки звичайного телефону ніхто цим не займатиметься. А ось за гучних кримінальних справ подібні дії виправдані.

Виходить замкнене коло. З одного боку, міліції невигідно приймати заяви про крадіжку мобільних телефонів, оскільки закрити подібні справи коректно неможливо. З іншого боку, оператори також не зацікавлені у пошуку подібних телефонів, у будь-якому випадку з них будуть дзвонити, у тому числі телефони цього оператора. Постраждалі – єдина сторона, яка волає про помсту, відшкодування збитків, але не готова відстоювати свої права до кінця. Поневіряння в міліції, де під будь-якими приводами не приймають заяви, виливається у відмову від них. Хто ж виграє? Нескладно здогадатися, у виграші залишаються злодії, для яких мобільні телефони у прямому та переносному сенсі перетворилися на золоте дно.

Друга частина марлезонського балету

Як знайти того, хто краде мобільні телефони? Подати оголошення на сторінках сайту? У газетах? Представляєте комічність оголошення: «Розшукується професіонал, який краде мобільні телефони. Потрібно взяти інтерв'ю. Терміново». Завдання не з легких, а спілкування з подібними персонажами картина не складалася. Доводи міліції були зрозумілі та зрозумілі, а ось кримінальна складова залишалася за бортом.

Від моїх стогонів позбавили ті самі оперативники. Дивись «Дежурну частину», там день у день показують, як патрулі гарячими слідами ловлять тих, хто промишляє розбоєм на вулицях, у тому числі вони ж крадуть і телефони. Але мені не були цікаві подібні випадки, вони носили, судячи з anonymous за телевізійними нотатками, епізодичний характер, що показуються затримані не носили відтінку інтелекту і явно йшли на це не підготувавшись. З тим самим успіхом вони забирали не лише телефони, а й сумки, гаманці, барсетки, при цьому застосовуючи силу та загрози. Це великий пласт подібних випадків, але вони зрозумілі і зрозумілі, так само як крадіжки в метро.

Від моїх стогнань позбавили ті самі оперативники. Дивись «Дежурну частину», там день у день показують, як патрулі гарячими слідами ловлять тих, хто промишляє розбоєм на вулицях, у тому числі вони ж крадуть і телефони. Але мені не були цікаві подібні випадки, вони носили, судячи anonymous anonymous за телевізійними замітками, епізодичний характер, затримані не носили відтінку інтелекту і явно йшли на це не підготувавшись. З тим самим успіхом вони забирали не лише телефони, а й сумки, гаманці, барсетки, при цьому застосовуючи силу та загрози. Це великий пласт подібних випадків, але вони зрозумілі і зрозумілі, як і крадіжки в метро.

Це, до речі, друге місце, куди мене відправили. До лінійного відділення міліції на метрополітені. У метро найчастіше пристрої вихоплюють перед закриттям дверей. Дивіться, наприклад, ви у свій комунікатор, насолоджуєтеся фільмом або книгою, а тут звідки не візьмися рука, і пристрій висмикують. Кілька років тому зі мною була така історія. Перед 9 травня, коли в місті було мало мешканців та повно міліції та військових, один такий товариш спробував вискочити з моїм телефоном. Сидів і грав у кульки, а цей діяч нахилився і вистачить Sony Ericsson P900i. Ось тільки я його не дав. Більше того, прийняв цю людину за знайомого і подумав, який же безглуздий жарт. Проте наступного моменту товариш вискочив із вагона. Дорогою стояло кілька людей, жоден не спробував затримати його. Це показово, не розраховуйте, що оточення втрутиться і допоможуть вам, швидше за все, цього не станеться.

Професійні щипачі вважають за краще не працювати так брутально і тим більше в метро. Проблем не оберешся, камери стоять на всіх станціях та входах, у вагонах. Якщо й працюють, то тільки в групі та в годину пік, у натовпі. Хоча міліціонери чесно зізналися, що ловити тих, хто вихоплює телефони пасажирів, важко. Якщо це поодинокі випадки, то шанси виявити та зловити злодія малі. Люди неохоче подають заяви.

У 2006 році кілька дослідницьких компаній провели опитування, як співвідноситься кількість поданих заяв про крадіжку телефонів та реальних крадіжок. Співвідношення вийшло вбивчим, один до п'яти. Тобто на одну заяву припадає п'ять випадків, коли телефон вкрадено, але власник махнув на це рукою. Але якщо навіть брати до уваги лише офіційну статистику, ми отримаємо невтішні цифри. У МВС вважають, що кожен п'ятий кримінальний злочин пов'язаний з мобільними телефонами. У 2006 році було зареєстровано 250 тисяч вкрадених телефонів, у 2007 році їх кількість майже досягла 350 тисяч штук. Згадуючи пропорцію до п'яти, можемо вважати, що ринок крадених телефонів як мінімум становить 1.5 мільйона телефонів на рік. У грошах це близько 300 мільйонів доларів США. Приваблива цифра, чи не так?

Як зникають телефони у власників? Показовою статистика УВС по Нижегородській області за 2007 рік, вона цілком застосовна і до інших регіонів. З 1700 злочинів близько 60 відсотків припало на крадіжки, 25% – грабежі, частина, що залишилася – на випадки шахрайства.

Правові поневіряння

Росія не є першою країною, яка зіткнулася з хвилею крадіжок мобільних телефонів. До нас були й інші країни, наприклад Німеччина, Австралія, Великобританія. Реакція законодавчої влади цих країнах була на приклад більш оперативної. У стислі терміни ще в 2003-2005 роках було прийнято закони, спрямовані на боротьбу з крадіжками телефонів. Операторів зобов’язали вести «чорні» списки телефонів. Були розроблені процедури пошуку вкрадених апаратів, що дало змогу їхнього успішного виявлення. Паралельно було прийнято закони, що вводять кримінальну відповідальність за зміну IMEI-номерів телефонів, оскільки подібна процедура у 90% випадків потрібна лише для приховування вкраденого апарату.

У тому чи іншому вигляді проблема крадіжок мобільних телефонів активно обговорюється з 2003 року. На різних рівнях чиновники вимагають вживання дієвих заходів, але віз і нині там. У вересні 2005 року мені вдалося відвідати засідання московської міської думи, де обговорювалася ця тематика. Тема звучала як «Про припинення незаконного обігу засобів мобільного зв'язку на вторинному ринку». Коротко можна описати враження від цього засідання як позитивні. Різні люди говорили правильні речі, за підсумками засідання сформували законодавчу ініціативу та поправки до «Закону про зв'язок», а також кримінальний кодекс РФ. З одного боку, оператори повинні були за свій рахунок сприяти пошуку вкрадених телефонів і надавати всіляку допомогу МВС, з іншого боку, покарання за подібні крадіжки зростало до 6 років позбавлення волі. Про зміну IMEI-номера також не забули. Але та ініціатива так і залишилася такою. Загалом, подібні обговорення відбувалися дуже часто, якщо не сказати постійно. Тема крадіжок мобільних телефонів спливає день у день, але вона з гострої проблеми, якою є, перетворилася на загальне місце. Всі про неї знають, але нічого вдіяти не можуть. Бракує рішучості. Та й операторам ця тема нецікава, тому що вони ніяк не страждають, а ось дотримання нових законів ляже на їхні плечі. Ось і торпедуються всі законопроекти рік у рік, а людей, здатних наполягти на них, не з'являється.

У зв'язку з цим дуже доречний такий проект компанії Білайн, як «Мобільна грамотність». Компанія провела засідання, присвячене мобільному шахрайству, більшою мірою пов'язаним із крадіжкою або виманюванням даних про карти передоплати. Адже від такого роду активності страждають абоненти операторів, і негатив, мимоволі чи мимоволі, проектується і на компанії. Але в рамках проблематики крадіжки мобільних телефонів займають значне місце, а про це жодного слова. Немає зацікавлених осіб серед операторів, а МВС боротися з їхньою пасивністю без підтримки законодавчої влади не може.

Розмова зі злодієм

Якщо хтось вважає, що оперативники – черстві люди, не вірте, це залежить від вашого ставлення до них. Забувши свої наміри накопати матеріал на статтю про крадіжки телефонів, спокійно жив і працював далі. Через кілька місяців дзвонить незнайомий номер, і один з оперативників каже, що є унікальна можливість познайомитися та поговорити з професійним злодієм, який, зокрема, займається і мобільними телефонами. Відмовлятися від такої удачі безглуздо, і стрімголов мчуся у відділок міліції через всю Москву. Щоб розставити всі крапки в цій історії, відразу ж зізнаюся, що розмова відбулася анонімно, затримали мого візаві не за крадіжку телефону, а за іншу провину. Поговорити про телефони він погодився безвідносно до себе, та й, мабуть, це дозволило йому скрасити час.

Паша, назвемо його так для простоти, у віці 35-40, пристойно одягнений, не виділяється з московського натовпу, у ньому легко розпізнати менеджера середньої руки. Добре поставлена ​​мова, загальне враження інтелігентної людини в міру начитаної. За тридцять хвилин встигаю запитати тільки найголовніше і те по верхах, потім його забирають.

ЕМ. Чи могли б ви розповісти, чому мобільні телефони так вигідно красти?

П. Із газет знаю, що вигідно. Можу тільки припустити, виходячи із загального досвіду (тут і далі Павло дуже обережний у своїх висловлюваннях, ніколи не говорить про себе, описує лише ситуації).

ЕМ. Добре, давайте на загальних прикладах, якщо можна реальні історії.

П. Вкрадений телефон неможливо знайти, а довести, що ви його вкрали, нереально. Ось ви йдете вулицею, знаходите телефон. Ви вкрали його? Відповідайте.

ЕМ. Ні, він лежав на вулиці.

П. Злодій знаходить телефон у кишені, і якщо не схопили його за руку в момент, коли він витягує телефон, довести щось не можна. З гаманцем гірше, тому багато злодіїв люблять вилучати телефони. Менше мороки – викинув SIM-карту, продав на лоток чи машину поруч із метро. Отримаєш відсотків 15 від реальної ціни, але за ціни телефону в 500-600 доларів це смачно. І жодних проблем з міліцією, адже телефон «знайдений», що хочу, те й роблю з ним.

ЕМ. Хммм, але «знайти» телефон таким чином складно, треба залізти в кишеню або сумку, або на пояс людини. Що він не зверне уваги?

П. Чи не зверне. Люди живуть у своїх світах та ігнорують грубіянів. Спіткніться на вулиці і не сильно схопіть людину за руку. Він обурюватиметься цим, але не перевірятиме кишені. А телефон уже змінив власника. Така схема працює, головне не зловживати в одному місці. У транспорті ще веселіше, там тиснява.

ЕМ. Чи багато телефонів можна «знайти» в одному районі?

П. За годину підготовлена ​​людина здатна взяти від одного до десятка телефонів. Це не чес по кишенях. Треба вибрати людину, придивитися до її телефону, одягу, поведінки. З кимось краще не зв'язуватися. Якщо працюєш один, то брати більше за один телефон не можна, ніхто не повірить, що пощастило знайти відразу багато телефонів. Потрібно віддавати вилучене товаришу, щоб він складував усе в машині чи сумку. Продавати краще телефони в іншому районі міста, тоді можливість побачити їх на лотку у власників зникає.

ЕМ. Чи часто ловлять за крадіжку мобільних телефонів?

П. Ніколи не чув про це. Буває домовляються, що хтось бере на це замість відпущення гріхів за іншими статтями. Але це рідко. Немає пограбування, вас ніхто не запам'ятовує. Довести факт крадіжки не можна, є факт втрати телефону.

ЕМ. Дзвонять по вкраденим телефонам?

П. Пройдисвіти з гоп-стоп компаній дзвонять. Молдавани дзвонять. Серйозні люди викидають SIM-карту, чохол, шнурки, все, чому можна впізнати швидко телефон.

ЕМ. Як обирається жертва? Чому ця людина, а не інша?

П. Дивляться на телефон, вигідно брати найдорожчі, нові моделі. Таких багато, всі кажуть на вулиці, потім кладуть телефон у кишені. Найгірше, коли телефон у передній кишені штанів справа. І тут можна багато зробити, але краще не ризикувати. Найпростіше діставати із задніх кишень, верхнього одягу, зі шнурків. Людина нічого не помічає.

ЕМ. На яку суму максимально ви чули крали у день телефонів у перехожих?

П. Один мій знайомий (хитро посміхається) знайшов одного разу Nokia 8800 і не одну. Протягом дня йому пощастило віднайти 8 апаратів. Перекупники за них дали більше ніж 1500 USD. Якщо горіти на роботі, стабільно можна отримувати 500-600 доларів, не менше.

ЕМ. Потрібно з кимось ділитися цими грошима?

П. З ким? Ви коли знаходите щось на вулиці, ви ділитеся цим? Не треба. Це промисел.

ЕМ. Такий вид заробітку небезпечний? Чи є приховані загрози?

П. Треба розбиратися в людях, і тоді це не небезпечніше за будь-яку іншу роботу. Головне розуміти людей та хто є хто.

ЕМ. Ви вкрали б у мене телефон?

П. Я ніколи не беру чужого. Якби знайшов ваш телефон, то зателефонував і повернув за винагороду. Все чесно.

ЕМ. Ви маєте переваги за марками телефонів?

П. Звичайно. Мені подобаються телефони Nokia, Sony Ericsson. Інші марки подобаються не так сильно.

Доки?!

У кого з наших чиновників маємо вкрасти телефон, щоб з'явилися законодавчі ініціативи, спрямовані на боротьбу з цим явищем? Не знаю. Але все, що відбувається сьогодні, нагадує активне переливання з порожнього до порожнього. Число крадіжок мобільних телефонів зростає значно швидше за зростання ринку цих телефонів. Ті, хто поставив на потік подібний «бізнес», почуваються безкарно, тому що реальної загрози для їхнього благополуччя немає. Ми хочемо максимально повно розповісти про цю проблему, незабаром з'явиться стаття про ринок б/у телефонів, про те, як апарати з'являються на ньому. Якщо ви маєте цікаву інформацію, можете розповісти приклади зі свого життя, то ласкаво просимо на наш форум. Дякуємо заздалегідь.